(Пропоную вашій увазі статтю про ломехуз, яка зображує модель будь-якого деградируючого і вимираючого суспільства взагалі, і як я вважаю, нинішнього українського суспільства зокрема)

Стадія 1: Зараження

За своїм суспільним устроєм мурахи – найбільш близькі до людини істоти на Землі. Кожне нове відкриття в Мірмекології (науці про мурах) лише підтверджує це.
Перед нами здорове гніздо рудої лісової мурахи (Formica rufa). Для даного виду характерний купольний мурашник, верхній шар якого складається з десятисантиметрового шару паличок, голочок, сухого листя, камінчиків. Гніздовий матеріал мурахи постійно перемішують, щоб мурашник не почав гнити – це свого роду примусова вентиляція. Висота нашого мурашника – 56 сантиметрів, діаметр – 98 сантиметрів. Купол має 11 отворів. Орієнтовна чисельність населення мурашника – близько 10 тисяч особин. Під куполом розташовані камери, в яких зберігаються яйця, личинки і лялечки мурах. Ще глибше – гнилий пеньок або великі гілки. Під землею на глибині до 1,5 метра знаходяться сполучені між собою камери. В одній з них живе «цариця».

У мурашнику існує сувора ієрархія та розподіл ролей. Гніздом управляє «цариця» – самка, відкладає яйця. Робочі мурахи – теж самки, але вони не дають потомства доти, поки жива цариця. Термін життя цариці 15-20 років, робочої мурашки – до 7 років. Самці живуть всього один сезон, в житті мурашника не беруть участь і гинуть відразу після спарювання.

У безпосередній близькості від «цариці» знаходиться свита з 10 – 12 робочих мурах, вони про неї піклуються: облизують її і годують. Це, як правило, молоді мурашки, оскільки всі мешканці гнізда проходять приблизно місячну стадію піклування або за «царицею», або за личинками. Потім вони перебираються на найдальшу ділянку зони патрулювання мурашника (її радіус досягає 5-6 метрів) і там займаються пошуком їжі – фуражування. Знайдену їжу мураха передає вгору по інстанціях, і лише звідти вона розподіляється по всьому мурашнику. Разом з їжею в мурашнику поширюється особливий феромон – речовина, яку виділяє «цариця». У ньому міститься інформація про здоров’я цариці і стан гнізда. Цю речовину мурахи з почту злизують з цариці, переносять в спеціальному зобі і передають одна одній по ланцюжку. Таким чином всі особини мурашиного соціуму включені в єдиний інформаційний простір.

У мурашнику діє своя система покарань. Приміром, якщо здорова мураха-фуражер кілька разів поспіль повертається в мурашник ні з чим, її «страчують» – вбивають і саму пускають на фураж. Цікаво, що зовсім по-іншому підходять мурахи до тих, хто втратив працездатність внаслідок каліцтва. Їх годують доти, поки ті в змозі просити їжу, тобто постукувати вусиками по певних ділянках голови здорової мурашки.

Мурахи – активні хижаки, але разом з тим вони тримають і «домашню худобу». В її ролі виступає тля, причому поїдають мурашки не тільки її саму, але і її виділення. Це не є формою паразитизму, оскільки без мурашиної турботи тля гине набагато раніше від інших хижаків. Мурахи пасуть попелиць на рослинах, які знаходяться поряд з мурашником, оберігають їх. І на першу вимогу тля виділяє їм надлишки нектару. Щоб «видоїти» тлю, мураха лоскоче вусиками її черевце.
Але іноді на мурашник сідає маленький жучок світло-коричневого кольору – ломехуза. Жучок проникає в камеру, де зберігається мурашине потомство, і відкладає туди яйця. На всі спроби мешканців гнізда розібратися з чужинцем ломехуза відповідає тим, що виділяє особливу речовину, яку мурахи тут же злизують і впадають у стан ейфорії. Під впливом цієї речовини вони просто відходять убік і на певний час затихають.

Так починається загибель мурашника.

Стадія 2: образ ворога

Ломехуза – «жук-драґділер» (Lomechusa strumosa), яким виявився вражений наш мурашник, – комаха з групи мірмекофілов. Всього налічується 266 видів мірмекофілов – комах та інших безхребетних, що мешкають разом з мурахами. Серед них багато паразитів. Але представники цієї групи нахлібників або вступають у взаємовигідні відносини (симбіоз), або наносять втрати, які не ведуть до загибелі всього гнізда. Всі, крім ломехуз.
Цей вид уперше докладно описав німецький дослідник Вассман в 1897 році. Це крихітний жучок – приблизно втричі менше рудого лісового мурахи. Найчастіше він потрапляє в мурашник з повітря і проникає через один з вхідних отворів.
Мурашки не чинять ломехузам в цьому перешкод, оскільки одурманюються тією наркотичною речовиною, яку вони виділяють. Більше того, мурахи тут же починають їх годувати, оскільки ці жуки вміють по-мурашиному просити їжу – постукуючи вусиками по певних ділянках голови. Іноді ломехуза потрапляє в мурашник з сусіднього гнізда, з яким у здорового мурашника налагоджені відносини. Зараження відбувається на обмінних дорогах. Мурахи охоче діляться «жуками-драґділерами», транспортуючи їх на черевці. Точно так само вони переносять з собою ломехуз, відділяючись від свого мурашника з метою утворити нову сім’ю.

У ломехуз точно такий же процес розвитку потомства, як і у мурашок: яйце – личинка – лялечка – доросла комаха. Самка «жука-драґділера» відкладає 100-200 яєць прямо поруч з мурашиними – вони абсолютно нічим не відрізняються. Коли вилуплюється личинка ломехуза, стає помітно одна відмінність – її черевце увігнуто. Але на цій стадії вона вже вміє просити їжу і починає виділяти наркотик, тому мурахи тепер хоч і розпізнають чужака, але починають піклуватися про личинку ломехузи, як про власне потомство. Дорослі жуки живуть тут же, в мурашнику. Вони житимуть тут до тих пір, поки мурашник в змозі їх годувати, відтягуючи на себе все більше його ресурсів. Але поки цей процес відбувається під куполом і прихований від очей спостерігача. Відрізнити вражений ломехузами мурашник від здорового на цій стадії можна лише в сонячну погоду, коли всі мешканці гнізда виповзають на поверхню купола погрітися. Але вже через кілька хвилин мурахи затягують ломехуз назад під купол. Вони ще думають, що командують мурашником.

Стадія 3: Нова хвороба

До цих пір хвороба нашого мурашника розвивалася в прихованій формі. Її міг розгледіти лише фахівець-мірмеколог. У підкупольній камері разом зі своїм потомством мурахи вирощували личинки ломехуз – свою майбутню смерть. Вони розпізнавали в них чужинців, але протистояти їм не могли: личинки виділяють наркотичну речовину, протистояти якій мурашки не в силах.

Але тепер навіть неспеціалісту, якщо він придивиться до купола мурашника, стає ясно, що з гніздом коїться щось недобре. У порівнянні з іншими мурашниками його життя ніби загальмоване. Мурахи тут набагато менш активні, зона патрулювання гнізда звузилася, та й там, де ще працюють фуражери, можна побачити таку картину: мураха намагається щось тягнути, але потім кидає свою роботу і просто вештається без діла. Тусується.

Перше, що спадає на думку, – вони всі вже під кайфом. Але це не так. Ті, хто перебуває під дією речовини, що виділяється ломехузами, як правило, сидять усередині мурашника. Загальмовані особини, яких ми спостерігаємо на поверхні, – це вже нове покоління мурах. За аналогією з людьми їх можна назвати мурахами-даунами.

Мовою науки вони називаються псевдоергатами. За основним планом будови це все ще робочі особини, проте грудна частина у них в порівнянні зі здоровою особиною трохи збільшена. Тому зовні вони представляють собою щось середнє між робочими особинами і самками. Насправді ж псевдоергати не в змозі ні відкладати яйця, ні спаровуватися з самцями. Не можуть вони й повноцінно виконувати функції робочої мурашки.

Псевдоергати ще намагаються робити якусь роботу, оскільки в гнізді ще досить активних мурашок, які змушують їх працювати, але роблять вони це геть погано. Втім, серед активних мурах все більше особин підсаджується на речовину, що виділяється «жуком-драґділером», так що примус з їхнього боку все слабшає. При цьому їдять асоціальні мурахи нарівні з усіма. Таким чином, баланс витратної і прибуткової статей бюджету нашого мурашника порушується, мурашкам починає бракувати фуражу, щоб прогодувати всіх – і «царицю», і ломехуз, і псевдоергатів, і здорових мурах, кількість яких чимраз стрімкіше зменшується.

Вивчаючи це явище, вчені-мірмекологи спочатку вважали, що поява псевдоергатів пов’язано з недогодовуванням личинок, оскільки істотну частину харчування мурахи тепер віддають ломехузам. Висувалася й інша версія – псевдоергати з’являються в результаті захворювання вірусом, що переноситься «жуками-драґділерами». Однак потім наука встановила, що причина появи псевдоергатів – все те ж наркотична речовина, що виділяється ломехузами. Тобто тепер у нашому мурашнику захоплення наркотиком переросло в стадію епідемії наркоманії, яка має визначальний вплив не лише на поведінку мурах, але і на їх фізіологічну будову.

Стадія 4: Зовнішнє втручання

Наш мурашник все стрімкіше деградує. Наркотична речовина, що виділяється жуками-паразитами «ломехуза», стала причиною появи в гнізді мурашок-даунів (псевдоергатів), які не здатні ні до продовження роду, ні до активної суспільно- корисної діяльності. Ломехуз і псевдоергатів стає в мурашнику все більше. А значить, все більше «нахлібників» і все менше корму. Ще трохи, і процес деградації стане незворотним.

Якби мурашник був більш численним, процес міг би розтягнутися на довгі роки: жукі- «драґдилери» плодяться повільніше мурах, вони просто не встигали б за приростом населення, вражаючи лише деякі сектори гнізда. Але наш мурашник невеликий, тому врятувати його може лише зовнішнє втручання – чистка.

Нам варто поквапитися. Частка мурашника від ломехуза можлива до тих пір, поки не встигли розплодитись у великій кількості мурахи-дауни. Для чищення нам знадобляться дві ємності (підійдуть звичайні відра із щільними кришками), великий шматок поліетилену розміром 1,5 на 1,5 метра, гумові рукавички і лопатка. Ми знаходимо найбільш здоровий сектор мурашника, відрізаємо його лопаткою, як шматок пирога, швидко переміщаємо у відро – разом з мурахами, личинками, яйцями і гніздовим матеріалом – і щільно закриваємо кришкою. Потім вміст відра з мурахами висипаємо невеликими порціями на поліетилен і ретельно перебираємо. Так, як перебирають крупу для каші: ми просто переміщаємо здорових мурах і гніздовий матеріал з однієї купки в іншу. «Жуків-драгділер» і безнадійно хворих мурах-даунів (псевдоергатів) виловлюємо, тиснемо і викидаємо. Кожну очищену порцію мурашника тут же переміщаємо в друге відро.

Ломехуз пізнати легко – вони сильно відрізняються від мурашок розмірами (в 2-3 рази менші) і забарвленням (яскраво-коричневого кольору). Важче з псевдоергатами – від здорових мурах вони майже не відрізняються. Але зате їх видає поведінка. Здорові особини відразу починають виконувати свої функції: фуражири збирають розкиданий по поліетилену будівельний матеріал, гніздові мурашки виявляють занепокоєння про личинках і яйцях, мурахи-охоронці кусають кривдника. Лише псевдоергати тиняються без діла.

Вся процедура чистки зайняла у нас трохи більше години. Мертві ломехузи і псевдоергати помістилися в один гранований стакан – частину з них ми препарували для наукових цілей. Під час чищення нам попалася одна самка-цариця, але навіть якби всі вони залишилися в зараженому гнізді, можна було не турбуватися: якраз в серпні у мурашок відбувається роїння – шлюбний період. В гнізді з’являються крилаті самки і самці, вони активно спарюються в повітрі і нестачі в запліднених самках немає. Тепер залишилося лише знайти місце для вцілілого мурашника.

А тим, хто залишився в ураженому ломехуза гнізді, вже ніхто не допоможе.

Стадія 5: Життя після смерті

Попередні стадії досвіду показали, що мурашник, вражений ломехузами («жуками-драґділер», що паразитують за допомогою наркотичної речовини, яку вони виробляють), неминуче гине. Єдиний шанс на порятунок – вдатися до примусового чищення, видаливши вручну ломехуз і безнадійно хворих мурах (псевдоергатів). На жаль, наш мурашник виявився вражений епідемією наркоманії вже настільки, що вдалося врятувати лише частину гнізда. Врятовані особини знаходяться зараз у нас у відрі, щільно закритому кришкою.
Тепер потрібно знайти місце, де вони змогли б прижитися і заснувати нове гніздо. Руді лісові мурахи люблять вологість, тому узлісся й галявини відпадають відразу. Найкраще підійде місце в лісі, ідентичному за складом того, де знаходився наш попередній мурашник. Обов’язкова умова – відстань від материнського гнізда повинно бути не менше кілометра. Інакше наші здорові мурахи просто повернуться в мурашник, що гине, і їх уже ніщо не врятує. Сусідство з іншими гніздами, навіть якщо вони не уражені ломехузами, теж небажане: їх мешканці, швидше за все, поставляться до чужинців вороже і мурашник, який зароджується, пограбують. Є деякі види лісових мурах-рабовласників, які захоплюють личинки з інших гнізд і потім вирощують собі з них рабів.
Нарешті ми знайшли ідеальне місце – в ялиннику, поряд з невеликим гнилим пнем. Акуратно висипаємо вміст відра, і мурашки моментально починають облаштовуватися на новому місці. Цариця і гніздові мурашки риють в землі нори, інші особини укладають в них личинки і яйця, треті збирають висипаний з гнізда гніздовий матеріал, четверті – починають патрулювати місцевість. Земля, витягнута при будівництві нір, тут же йде на зведення валу навколо майбутнього гнізда – це схожість з людськими містами властиво всім поселенням рудих лісових мурах. Щоб прискорити будівництво, можна накидати навколо окружного вала листя, гілочок, тирси – мурашки їх тут же підхоплюють і вживають у справу.
У порівнянні з тим, як це відбувається в природі, наш мурашник будується в більш складних умовах. Зазвичай родина, утворюючи нове гніздо, ще не пориває зв’язку з материнським гніздом і довгий час отримує звідти допомогу і підтримку. Проте навіть в умовах повної ізоляції наш мурашник відроджується і вже на третій день знаходить звичні обриси.

Ще через 3 дні купол виростає до 15 сантиметрів, а через тиждень наш мурашник вже нічим не відрізняється від колишнього.
Через два тижні на місці першого мурашника ми виявили горбик, який вже почав заростати травою. Мурашок тут більше немає, гніздовий матеріал перебирати нікому, купол перестав провітрюватися і почав гнити.
А на новому місці купол зріс ще на 5 сантиметрів. Цьому гніздові більше не страшні “жуки-драґдилери”. Наукою про мурах (Мірмекологією) давно встановлений цікавий факт: очищений від ломехуз мурашник виробляє імунітет проти їх наркотичної речовини. Чому – вчені не знають, але це так.

Дана стаття показує яскравий приклад знищення суспільства по п’ятому пріоритету управління (http://www.cher-city.ru/node/Prioriteti_upravlenija) .

Експеримент проведений за допомогою керівника мірмекологічного заказника «Пєшки» доктора біологічних наук Анатолія Захарова, а також наукового керівника Тетяни Путятіної, професора доктора біологічних наук Геннадія Длусского.
Дмитрий Соколов-Митрич, Татьяна Путятина.
http://www.cher-city.ru/…/Lomehuza_ili_model_umirayuschego_…

Переклад українською – Володимир Кравець

Advertisements